11 січня – Всесвітній день “Cпасибі”

11 січня – Всесвітній день “Cпасибі”

            НАЙВВІЧЛИВІШИЙ ДЕНЬ. 

Міжнародний день “Cпасибі” відзначається в багатьох країнах. Його шанують нарівні з іншим схожим святом – Всесвітнім днем подяки, яке відзначається 21 вересня.

Ми чудово розуміємо значення гарних манер, їх необхідність у повсякденному житті, але найчастіше ми висловлюємо подяку ніби мимохідь, не замислюючись про її значення. А між тим слова подяки мають дивовижні властивості, проте вимовляти їх не можна, коли людина знаходиться у роздратованому стані. Психологи вважають, що слова вдячності – це знаки уваги, вони є усними “погладжуваннями” і здатні зігріти своїм теплом.

“Спасибі” – одне з найголовніших слів в міжнародній лексиці. Воно вказується в усіх туристичних розмовниках, щоб людина, яка їде в подорож, могла розраховувати на якісне обслуговування в інших державах і легко налагодила контакт з місцевим населенням.

Ми кожного дня говоримо один одному “дякую”, тому важливо пам’ятати, що справжня вдячність – це лише та, що йде від чистого серця.

Слова вдячності

До речі, “спасибі” – стале скорочення від фрази “Спаси Бог”. Цими словами на Русі споконвіку висловлювали подяку. За деякими даними, вперше слово “спасибі” було зафіксовано в 1586 році в словнику-розмовнику, виданому в Парижі. Повне написання слова використовував у своїх рукописах протопоп Аввакум.

В українській мові сьогодні вживається два “вдячних” слова – дякую та спасибі. Вони мають різне походження. Більш прозорим для нас є походження і значення слова “спасибі”. Два слов’янських слова “спаси Боже” в процесі використання злились у цілісність. Сталося це порівняно недавно, у писемних пам’ятках це слово вживається десь з XVI століття поріч із старослов’янським “благодарствую”.

До речі, сучасна російська мова зберегла саме ці два варіанти висловлення вдячності, а у південних слов’ян і досі вживається варіант “благодаря”, “благодарение” (болгарська, македонська) чи утворився свій власний “хвала” (хорватська, сербська, словенська).

“Дякую” розуміють майже в усій Європі

Слово “дякую” має набагато складнішу історію. Твердження деяких мовознавців про його походження від німецького “danke” через посередництво польської мови виглядають дещо поверховими та непереконливими. Перш за все, ареал розповсюдження слів із цим коренем надзвичайно широкий – він охоплює майже усі германські мови (німецька “danke”, голландська “dank”, англійська “thank”, скандинавські “tak”, “takk”), усю групу західнослов’янських мов (чеська “děkuji”, польська “dziękuję”, словацька “ďakujem”), а також вживається у білоруській “дякуй” та українській мовах.

Вважається, що 11 січня потрібно сказати слова вдячності 100 разів. Хоча цю традицію можна повторювати щодня.

Звичайно, звучання та написання слова у кожній окремій мові є різним і не завжди можна побачити спільність, не знаючи певних законів мовного творення. Наприклад, німецьке “danke” та англійське “thank” звучать по-різному, але у написанні відрізняється фактично лише перший звук і то, “d” і “t” – звуки одного типу творення, які різняться лише дзвінкістю-глухістю, а “h” – часто є глухим і не читається. Зміни вимови відбувається набагато швидше, ніж зміни написання, тим більше в англійській мові, де домінує історичний правопис.

Якщо порівнювати німецьке “danke” та західнослов’янський варіант цього слова, наприклад польське “dziękuję”, сумнівів у подібності навіть не виникає, адже “ę” означає носовий звук подібний до [en]. В сучасній українській носові звуки не збереглися, хоча вони фіксувалися ще у старослов’янській мові.

Отже, навіть при побіжному аналізі видно, що, імовірно, ці слова походять з одного спільного кореня, з однієї давнішої мови, але пройшли різний шлях розвитку.

Але, неважливо, яке з цих слів оберете саме ви. Сказані від щирого серця будь-якою мовою ці слова допомагають нам стати ближчими один до одного, передають енергію добра і світла від однієї людини до іншої.